Та сама історія кохання «Полонські Ромео та Джульєтта» та пам'ятник закоханим

Хочу вам розповісти про велику силу Кохання. Ця історія прославила наше місто далеко за його межами. В 1967р. краєзнавець А. Свачевський записав цю легенду зі слів 82-річного жителя Полонного, яку той колись почув від свого діда.
 

Жила в давнину в Полонному дуже красива дівчина Іоганна Тушинська. Жила вона дуже бідно зі своєю мамою в старенькій хатині біля річки Хомори. Батько її помер рано. Коли в неділю вона гуляла зі своїми подругами на валу, на її красиву фігуру і пишну косу звертали увагу всі перехожі. Одного разу до дівчат підійшов офіцер кавалерійської військової частини, яка розміщувалась в Полонному на Гамарні. Вони закохались один в одного з першого погляду. Вони почали таємно зустрічатись щонеділі на березі Хомори. Так продовжувалось декілька місяців.

На шляху до одруження закоханих стали церква, соціальна не рівність, національна недовіра. 25-річний Петро був росіянином, сином полковника, дворянином, а 16-річна Іоганна - католичкою, дочкою простого міщанина-чоботаря. Проти їхнього щастя виступали батьки обох сімей. Полковник Білокопитов відізвав сина в Новоград-Волинський, де сам служив на той час. А мати Іоганни влаштувала заручини дочки з іншим. Дізнавшись про це, Петро миттю приїхав в Полонне. Викликав Іоганну з дому. Вони пішли на берег Хомори на останнє побачення туди, де зараз знаходиться старе кладовище. Довго гуляли закохані і ніяк не могли розлучитись. Тоді вони вирішили, що якщо їм немає щастя на цьому світі, то хоч на тому вони будуть разом.

Іоганна обвила свого коханого своєю пишною косою і так, обнявшись, вони кинулись з кручі в бурхливі води Хомори. Церква заборонила хоронити їх на кладовищі. А батько Петра на місці побачень побудував склеп, де поховав дітей поряд, не осмілившись розлучити їх.

На могилі поставили пам'ятник і викарбували на ньому слова: "Петр Белокопытов и Иоганна Тушинская, два благороднейших существа, жертва общественных предрассудков, геройски покончили жизнь свою 1849 года 9 июля. Будешь помнить благородный поступок их, если узнаешь силу любви". Трохи пізніше невідомий приятель Петра додав на пам'ятнику ще від себе: "Благодарю судьбу, что доставила мне случай поклониться праху лучшего товарища и друга. 1862 года июля 4 дня". Цей пам'ятник існує і досьогодні. Небайдужі полончани доглядають за ним, а закохані приходять поклонитися.

Якщо в вас є цікаві історії, про Полонне чи район надсилайте нам.